• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• 200-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ Т.Г.Шевченка

Виступ на обласній конференції юних краєзнавців

ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА ПРО РОЛЬ ПОСТАТІ Т. ШЕВЧЕНКА В ЖИТТІ МЕШКАНЦІВ с.ТРИПІЛЛЯ

Автор:

Анатоліті Сніжана Валентинівна

учениця 8 класу Трипільської

загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

вихованка гуртка ОРЦТДЮ "Історичне

краєзнавство"

Науковий керівник:

Буренко Катерина Іванівна

"Відмінник освіти України", керівник гуртка

ОРЦТДЮ "Історичне краєзнавство"

У сучасному світі у 2014 році відзначатиметься 200-річний ювілей видатного сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка.

Шевченко – це душа українського народу, наша мудрість, наша сила, наш духовній батько Тарас, наш Кобзар. Йому не довелося дожити до того радісного дня, коли багатомільйонний український народ став жити у вільній незалежній Українській державі. Шевченко один у нас був такий, та й чи діждемося іншого. Він так багато зробив і для рідної мови, і для народу. І навіть в мистецтві ні в кого не висловлено стільки свідомості, стільки сили, як у нього.

Готуючись відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, ми провели дослідницьку роботу, як наше історичне містечко Трипілля, його люди, пов’язані з ім’ям Т.Г. Шевченко, в певні історичні періоди, які до цього часу були не дослідженими. У цьому полягає актуальність дослідження, це й зумовило назву теми – «Історичні джерела про роль постаті Тараса Шевченка в житті мешканців села Трипілля.»

Отже, метою науково-дослідної роботи є дослідити невідомі сторінки історії села, які на певних історичних етапах так чи інакше пов’язані з постаттю Великого Кобзаря.

Об’єктом нашого дослідження є історичні джерела пов’язані з постаттю Т.Г.Шевченка.

А його предметом є сторінки історії Трипілля пов’язані з постаттю Т.Г.Шевченка та його впливом на життєдіяльність мешканців Трипілля.

Для реалізації поставленої мети було поставлено такі завдання :

- дослідити джерела пов’язані з роллю постаті Шевченка: літературознавчі, історичні, періодичні і спогади;

- на підставі вивчених джерел розкрити роль його величі у громадському житті Трипілля.

Результатом дослідження є зібрані і систематизовані матеріали про те, як наше древнє містечко Трипілля, його люди пов’язані з ім’ям Т.Г.Шевченка, повернуто ще одну не розкриту сторінку історії села пов’язану з Шевченком.

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………....5

РОЗДІЛ 1………………………………………………………………………………....7

Джерелознавство про Т.Г.Шевченка і містечко Трипілля

1.1Літературознавчі джерела про перебування Шевченка в Трипіллі……………….. 7

1.2 Історичні джерела про містечко Трипілля, в період відвідин його Т.Шевченком 9

1.3 Періодичні видання про вплив духу Шевченка на національно-визвольний рух

Трипільщини 1907-1917 роки……………………………………………………... 11

1.4. Т.Г.Шевченко у спогадах та діяннях трипільської громади……………………. 13

РОЗДІЛ 2……………………………………………………………………………….15

Роль постаті Великого Кобзаря в громадському житті сучасного Трипілля

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………17

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…….......………………………………….18

ДОДАТКИ……………………………………………………………………………...19

ВСТУП

У сучасному світі у 2014 році відзначатиметься 200-річний ювілей видатного сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка.

Хто ж він такий, що нашою рідною материнською мовою промовив на всю Україну, свої думи пророчі, що нею розважав пекучу тугу свого чистого серця і влив у наші душі вогонь священний? Т.Г. Шевченко – це душа українського народу, наша мудрість, наша сила, наш духовній батько Тарас, наш Кобзар. Він став для України заповітною думою ,її безсмертною піснею. Йому не довелося дожити до того радісного дня, коли багатомільйонний український народ став жити у вільній незалежній Українській державі. Шевченко один у нас був такий, та й чи діждемося іншого. Він так багато зробив і для рідної мови, і для народу. І навіть в мистецтві ні в кого не висловлено стільки свідомості, стільки сили, як у нього. Тому зараз нам дуже важко когось порівняти з ним. Знайти гідні справи для його вшанування. Готуючись до відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, була проведена дослідницька робота, як з різними типами джерел пов’язаних з ім’ям Т.Г. Шевченка, та впливом його постаті на життя мешканців Трипілля. Ці сторінки не були відомими широкому загалу, що й зумовило назву теми – «Історичні джерела про роль постаті Тараса Шевченка в житті мешканців села Трипілля». В цьому і полягає актуальність дослідження.

Отже, метою науково-дослідної роботи є дослідити невідомі сторінки історії села, які на певних історичних етапах так чи інакше пов’язані з постаттю Великого Кобзаря.

Об’єктом нашого дослідження є історичні джерела пов’язані з постаттю Т.Г.Шевченка.

А його предметом є сторінки історії Трипілля пов’язані з постаттю Т.Г.Шевченка та його впливом на життєдіяльність мешканців Трипілля.

Для реалізації поставленої мети було поставлено такі завдання :

- дослідити джерела пов’язані з роллю постаті Шевченка: літературознавчі, історичні, періодичні і спогади;

- на підставі вивчених джерел розкрити роль його величі у громадському житті Трипілля.

Основними джерелами інформації були: літературознавча, наукова, довідникова література, газетні матеріали, спогади очевидців.

Наукова новизна дослідження.

Новизна роботи полягає в тому, що нами вперше зроблена спроба дослідити невідомі сторінки історії села пов’язані з постаттю Тараса Шевченка.

Практичне значення.

Ця робота може бути використана для поглиблення знань на уроках літератури під час вивчення життя та творчості Т.Г.Шевченка, а також під час вивчення курсу «Київщинознавство», історія села Трипілля.

Змістовно робота складається з двох розділі. Перший розділ роботи складається з чотирьох підрозділів, де в літературознавчій частині описано про перебування Шевченка в Трипіллі. Історичні джерела несуть інформацію про містечко Трипілля в період відвідин його Шевченком. Із періодичних видань видно як дух Шевченка впливав на національно-визвольний рух Трипільщини 1907-1917 рр. І в останньому підрозділі міститься інформація про Шевченка у спогадах та діяннях трипільської громади. Другий розділ містить інформацію про роль постаті Великого Кобзаря в громадському житті сучасного Трипілля.

РОЗДІЛ 1

Джерелознавство про Т.Г.Шевченка і містечко Трипілля.

1.1.Літературознавчі джерела про перебування Шевченка в Трипіллі.

Закінчивши Академію Мистецтв у Петербурзі Тарас Шевченко здобув звання некласного художника і в березні 1845 року виїхав на Україну. Прибув він сюди в зеніті слави: його вже знали як автора «Кобзаря», «Гайдамаків», сатиричної поеми «Сон». У Києві Шевченко влаштувався працювати художником в Археологічній комісії, за дорученням якої змальовував історико-археологічні пам’ятки й визначні місця Київської, Полтавської, Чернігівської губернії. Великодні свята він провів у своїй рідній Кирилівці, звідки в екіпажі з подружжям Прехтелів вирушив у подорож по Звенигородському і Канівському повітах. 21 травня він заїхав у Качанівку, яка дісталася у спадок Шевченковому товаришеві Василеві Тарновському від дядька Григорія Тарновського. З Качанівки через Потоки Шевченко поїхав на Трипілля. 23 травня 1845 року екіпаж прибув у древнє придніпровське містечко, про яке перед цим Шевченко був наслуханий від Миколи Костомарова і Пантелеймона Куліша.

Епізод перебування Шевченка в Трипіллі описано в книзі Олександра Кониського «Тарас Шевченко – Грушевський. Хроніка його життя»: «Цілий май (1845 р.) подорожував Шевченко по Звенигородському та Канівському повітах через Шендерівку, Богуслав, Росаву, Потоки і Трипілля. З Трипілля він із Прехтелями поїхав темним бором (Безрадицькою пущею) понад Дніпром до Києва, спиняючись на попаси біля Дніпра. На попасах, за ким пані Прехтель варить каву або лагодить їжу, Шевченко малював або сосну, або березу: на останньому попасі намалював групу сосен і коня, що пасеться. В Києві Тарас заквартирував у домі будівничого Беретті, але в Києві довго він не всидів».

Відвідини Трипілля Шевченко описує і власній повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали»: «Из Богуслава через Росаву и Поток мы на другой день благополучно приехали в Триполье. А из Триполья, понад Днепром, дремучим бором на другой день приехали мы в Киев, тоже благополучно. Можно было бы и в три дня совершить этот путь, но мы, как добрые хозяева, щадили скотину и, как люди неравнодушные к прелестям природы, останавливались попасать у ручейка или над широким плесом Днепра, нечаянно врезавшимся в дремучий лес. И пока Софья Самойловна с Прохором хлопотала около кофейника, я рисовал сосну или березу, а лошади задумчиво траву щипали да хвостами помахивали. Словом, мы путешествовали, как следует путешествовать всем порядочным людям. На последнем попасе, или привале, я рисовал группу сосен и, для масштабу, пасущуюся лошадь. Софья Самойловна варила кофе и как-то нечаянно заговорила с Прохором о панне Дороте и о старом Курнатовском. Я приготовил уши, а карандаш только так, для близиру, держал в руке. И в продолжении получаса узнал всю отвратительную подноготную седого сластолюбца и трогательно жалкую историю бедной панны Дороти. Историю, к несчастью, обыкновенную в наше время».

Сам маршрут із Богуслава на Київ через Трипілля вказує на те, що він був подорожнім, оскільки їхали вони старим чумацьким шляхом, на якому не було ямних станцій. З давніх-давен, поспішаючи із Богуслава до Києва, люди добирались не через Трипілля, а через Германівку, Вільшанку, Копачів, Гвоздів – основним поштовим трактом (дорогою), де були ямні станції і можна було поміняти коней.

Скільки часу Шевченко перебував у Трипіллі, встановити навряд чи вдасться. Але швидше за все відвідини були не одноденними і цільовими. З розрахунком на тривалу подорож було облаштовано дорожній побут (мали кухонне начиння, навіть, кавоварку). Все це свідчить про те, що мандрівка заздалегідь планувалася, тому не можна погодитись з «Шеченківським словником», де сказано, що Шевченко був у Трипіллі «проїздом». Він сюди не їздив, а зумисно подорожував – «мы путешествовали».

Сказане вище підтверджує і дослідження О.Кониського, де сказано, що Шевченко з Прехтелями в 1845 р. подорожував Правобережжям, а в 1846-му, в цьому ж товаристві цим же екіпажем, - Лівобережжям Київщини. Напевно, Енгельгардт дав можливість Шевченкові здійснити його мрію – створити задуманий ним альбом «Живописна Україна», надавши спеціальний екіпаж, який мав дбати про дорожній комфорт художника. Обидві подорожі планувалися з конкретною метою, обидва маршрути розроблялися заздалегідь: під час першої, навесні 1845-го, Шевченко неодмінно мав побувати в такому значному в історії України містечку, як Трипілля, і він у ньому таки побував.

1.2.Історичні джерела про містечко Трипілля в період відвідин його Т.Шевченком.

У двотомному «Шевченківському словнику»(1т. 2. 1978 р. Київ.) читаємо про Трипілля: «Трипілля – містечко Київського повіту, Київської губернії ( тепер село Обухівського району, Київської області.). Вважають, що Шевченко був тут проїздом 1845 року. Згадка про Трипілля є в повісті « Прогулкка с удовольствием и не без морали»».

Літописне містечко Трипілля розташоване правому березі Дніпра, в долині річки Красної, яка поділяє його на праву і ліву сторону, східні околиці села сягають лівого берега річки Бобриці. В цій місцевості люди селилися ще в сиву давнину. На околицях Трипілля виявлено поселення ранньоземлеробських племен IV-III тисячоліття до н. е., що досліджене вперше у 90-х роках XIX ст. В.В. Хвойкою. Перші знахідки археологічної культури він назвав на честь села Трипілля. Ця культура на декілька тисяч років старша від греко-римської цивілізації. Трипільська культура така давня, що являється праматір’ю землеробських культур, бо існувала 5-7 тисяч років тому.

У всіх, хто хоч раз побував на трипільських кручах над Дніпром, враження від побаченого з її висоти залишається назавжди: тут фізично відчуваєш дихання вічності. Дивні відчуття, зачаровані місця…

Сама поетична назва цього древнього міста говорить про три поля, три хліборобські рівнини, обмежені річками Стугною, Красною(Красива), Бобрицею. Якщо подивитися на топографічну карту, то побачимо, що саме в цьому місці в Дніпро впадає відразу три ріки і утворюють три великих поля.

За часів Київської Русі давньоруське місто Треполь відігравало значну роль. Воно становило собою соціально-економічний, політичний і культурний центр. Треполь – один із чотирьох найбільших того часу городів, важливого стратегічного пункту Київської Русі. Оборонні вали («Змієві вали», які беруть початок біля Треполя, прикривали шлях на Київ вздовж Дніпра, проти вторгнення кочових племен.

Поряд з політичним і військово-стратегічним значенням Треполь мав і торгове значення, він був, як свідчить Печерський патерик, ще й стоянкою для торгівельних валок, що пливли водним шляхом «Із Варяг в Греки».

В період польсько-козацьких протистоянь, Трипілля було своєрідним центром всіх подій. Всі козацькі армії переправлялись біля Трипілля на броді між Лівобережжям і Правобережжям. Слід відзначити, що Трипільський замок не раз ставав місцем знаходження козацьких армій, свого часу тут побували майже всі гетьмани України в мали Трипільський замок своєю тимчасовою резиденцією.

Старожитнє містечко Трипілля у той час «дихало» давниною навколо нього містилося 169 древніх курганів. На терасах правобережних схилів росло багато шовковичних садів, у яких промисловець, німець за походженням Теппе з місцевими селянами розводили тутових шовкопрядів – трипільське шовківництво набуло тоді швидкого розвитку.

Бурхливо розвивалися сільські промисли: селяни тримали водяні й вітряні млини. У Трипіллі на річках Стугні та Красній було дві греблі, на них – п’ять водяних млинів. На Дніпрі містилося 12 наплавних («лодейних») млинів, 26 вітряків, з яких 6 – на Дівич-горі.

Соціально-економічної жвавості надавали Трипіллю ярмаркові торги, які виконували артеріальні функції розподілу товарів. У Трипіллі відбувалися шість річних губернських ярмарків. Крім них проходили щотижневі містечкові базари і торжки – щопонеділка і щоп’ятниці . Значну роль у розвитку торгівлі у Придніпров’ї на той час відігравала трипільська пристань на Дніпрі, до якої причалювали десятки байдаків, напівбайдаків, білоруських і брянських барок, берлинок, пароплавів. У період навігації трипільська пристань була постійно задіяна на прийом та відправку товаровантажів.

З Києвом Трипілля зв’язувалося за допомогою річкового пароплавства: щодня протягом навігації , якщо тільки не перешкоджала мілина біля самого Трипілля, що в посушливу пору покривалася водою всього на один аршин, курсував пароплав, діяла поромна переправа через Дніпро тоннажністю у 500 пудів, що знаходилась між Трипіллям та Витачевом.

Містечкові околиці оточували урочища, названі в описі місцевостей Київської губернії, зробленому губернатором І.Фундуклеєм у 1845 році, «замечательными»: Киселівка, Закраска, Прилепка, Комарівка, гори Біла та Орлова, ліси Терпилів, Романків, Вихровщина, Лиха Груша.

На лівобережних дніпровських луках трипільські рибалки тримали в оренді риболовецькі та сінокісні угіддя в покритих озерами і заплавами урочищах, званих Трипільське, Приліпки, Половуша, Ізбище, Халепець, Кушнірки, Хрещате, Довжинь, Плоске, Космиха, Покань, Кружак, Смиковиха. На низькому правобережному трипільському лузі під час весняних повеней при впаданні Стугни і Красної в Дніпро (де нині Трипільська ТЕС) створювалася велика кількість мальовничих озер, про які у Фундуклеївському описі сказано, що вони «замечательные по своей величине и влиянию на сообщение». Ось такий мало вигляд містечко Трипілля в той період, коли Т.Г.Шевченко його відвідав.

1.3. Періодичні видання про вплив духу Шевченка на національно-визвольний рух Трипільщини 1907-1917 рр.

У годину передгроззя (1907-1917рр.) в містечку Трипілля, та селах трипільської волості накопичувався патріотичний запал до боротьби: за висловлюванням жандармів, у Трипільщина весь час «пахло бунтом».

Коли під час революційних збурень 1905-1907 років селяни й робітники нашого краю виходили на свої економічні страйки під червоними прапорами, то вже весною і влітку 1917 року їхні політичні маніфестації змінили і кольори, і пропагандистську атрибутику: свої масові сходки, організовані активістами місцевої організації української соціал-демократичної робітничої партії, трипільці проводили під жовто-блакитними прапорами, з хоругвами, іконами, з портретом Т.Г.Шевченка.

Вони одностайно віддали перевагу партії, яка піднімала їх на Українську національно-визвольну соціалістичну революцію – за землю і волю.

У цій боротьбі завжди був з ними Тарас Шевченко і його пророчі слова: «Не вмирає дума наша, не вмирає воля», «Борітеся – поборете, вам Бог помагає».

21 квітня 1917 року трипільський кореспондент у київській україномовній газеті «Нова рада» писав: «Трипілля (на Київщині). 4-го квітня відбувсь численний маніфестацій ний похід, а потім віче, людяності Трипілля, Халеп’я, Красного і інших сіл. По наміченому раніш поряку поход рушив вулицями містечка. До селян прилучилися місцеві євреї. На чолі походу несли жовто-блакитний прапор. Музика грала «Мерсельєзу ». Після походу на базарі відбулося віче. Промовляли приїзжі з Києва і місцеві люде. Після промов хор під орудою О.Строчкіна проспівав борцям за волю «Вічну пам'ять »та «Заповіт». Тисячні збори вислухали ці твори, стоячи на колінах. Величність моменту в багатьох викликала сльози. Рідне слово, прапори, художні українські вбори, що у нас ще збереглися у всій красі, і море людей творили надзвичайну картину. Віче винесло постанову, щоб з осені навчання в школах одбувалось по-українськи. Порядку додержували і керували походом солдати і офіцери – місцеві селяне».

Цей же кореспондент у газеті «Нова рада» 9 травня 1917 року повідомляв: «Трипілля, Київського повіту. 30 квітня відбувся волосний сход, на якому між іншими справами О.Плохий пояснив про те, як жив і боровсь український народ, і закликав селян до єднання у просвітні громади .»

Того ж дня ввечері зібрався гурток товариства «Просвіта». В комітет обрали депутатами Школьного, Строчкіна, Мотяку.

Як видно з цього газетного повідомлення, селянський сход Трипільської волості мобілізував земляків до війська для оборони рідного краю від можливої агресії з Московщини, а інтелігенція навколишніх сіл гуртувала селян в осередки товариства «Просвіта».

Слід відмітити, що трипільська організація товариства «Просвіта», взяла на себе культурно-просвітницьку роботу в усій волості: всюди організовувались гуртки ліквідації неписьменності, хорові та драматичні колективи, вони боролися за обов’язкове викладання в школах українською мовою. Просвітні громади також кожного року, в травні, проводили дні Національного свята по вшануванню пам’яті Т.Г.Шевченка.

27 травня 1917 року витачівський кореспондент повідомляв у газеті «Нова рада»: «с. Витачів. (Київ. пов.) 22 травня заходами місцевої «Просвіти» було встановлено день Національного свята. Коло 12год., після служби Божої, з прапорами та хором «Просвіти» рушила велика сила народу, що зібралася коло школи на гору Красуху. Дорогою хор співав «Ще не вмерла Україна», «Ревуть- стогнуть», «Заповіт». На горі, на Красусі, вже чекали маніфестантів ще ті люди, що поприходили з інших сіл на це свято. Коло високої щогли на якій маяв блакитно-жовтий прапор, місцевий священник одслужив панахиду по Шевченкові і по всіх тих, що полягли, борючись за волю України.

Після панахиди лектор Громадської Управи розказав присутнім, ким був і є для нас, українців, Т. Г.Шевченко.

Потім похід рушив у село. Маяли прапори, музики грали жалібний марш, - настрій був піднесений. Але вже мітинг відбувся на вигоні край села. Всі ті промови, з якими зверталися до присутніх, вислуховувались з великою увагою. Видно було, що не тільки розуміють слухачі про що говориться, а й переживають сказане. Мітинг затягнувся до вечора.»

Дослідник Трипілля Микита Федорович Петриченко пише, що в березні 1914 року Трипілля урочисто відзначило 100-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка. активну участь у проведенні цього свята прийняв Трипільський драматичний гурток, який складався з молоді та місцевої інтелігенції – вчителів. Трипільські вчителі і вели заняття цього гуртка. Збереглася світлина на якій члени драматичного гуртка відзначають 100-річчя Т.Г.Шевченка. Зліва тримає портрет Т.Г.Шевченка Д.І.Терпило (Зелений), командир дніпровської повстанської дивізії.(дод.№2)

1.4.Т.Г.Шевченко у спогадах та діяннях трипільської громади.

Так вже склалося, що доля трипільця Оленича Івана Даниловича тісно пов’язана із Шевченком.(дод№4). Він син рідної сестри отамана Зеленого – ватажка селянського повстання проти більшовиків на Київщині 1918-1919 рр. І за це, Радянська влада відіслала його разом з дружиною Марією на заслання в Киргизію. Він був гарний столяр, мав золоті руки, робив меблі начальству. Там вони тяжко працювали, але оскільки Іван захворів на дизентерію, і був майже не жилець, то начальство табору наказало викинути його з дружиною за ворота, думаючи, що самі помруть. Але він вижив, добрі люди підібрали їх і вони чудом залишились живі. Добрались до України. Через багато років поневірянь, працюючи на будівництві прорабом, він разом зі своєю бригадою ставив дерев’яний пам’ятник комсомольцям у Трипіллі у 1928 році. А в 1939 році будучи прорабом, будував у Каневі самий великий пам’ятник Шевченку, будував сходи із 342 східців і фонтаном «Лілія». 10 червня 1938 року Рада міністрів України визнала могилу Т.Шевченка національною власністю, і вирішила її впорядкувати. Це рішення підтверджує правдивість розповіді. До цього часу на могилі був насипаний курган і встановлений хрест. При впорядкуванні могили Іван став свідком історії, таємницю якої тримав аж до своєї смерті (помер в 1992 р.). коли встановлювали пам’ятник, із Москви приїхали КГБісти і привезли документацію про похорони Шевченка на Смоленському кладовищі. Вночі, щоб ніхто не був посторонній біля могили Шевченка, при прожекторах, могилу розкопали, щоб перевірити, чи лежав у труні великий масивний золотий хрест. В описних документах, що привезли з Москви, такий хрест повинен був лежати в труні. Але зверху на труні лежали зотлілі шкіряні залишки від палітурки «Кобзаря». Робили це таємно тому, щоб злодії не могли поглумитись над прахом Шевченка із-за золотого хреста. Постало питання: відкривати труну, чи ні? Довго радились і все таки вирішили її не відкривати.

З Оленича Івана Даниловича взяли розписку, що він нікому ніколи не розкаже про це довічно. Тільки перед смертю він розповів про цей випадок дружині. А вона розповіла онучці Зеленого і попросила розповісти про це в музеї Т.Шевченка в Каневі, так як Івана уже не було в живих. «Істинна правда, що труну Шевченка не відкривали», - сказала нам онука Зеленого Глобенко Катерина Іллівна, яка 40 років працювала вчителем української мови та літератури в нашій школі.

РОЗДІЛ 2

Роль постаті Великого Кобзаря в громадському житті сучасного Трипілля

Проаналізувавши літературознавчі, історичні джерела, а також періодичні видання та спогади мешканців села Трипілля, ми дійшли висновку, що роль постаті Т.Г.Шевченка в громадському житті моїх односельчан займала вагоме місце.

Інформація попереднього розділу говорить нам про те, що трипільці свято бережуть пам'ять про Великого Кобзаря і про всі події в їхньому житті пов’язані з його іменем.

Щоб увіковічити пам'ять Шевченка, а також визначну подію в історії нашого села-відвідини ним 23 травня 1845 року Трипілля , 24 серпня 2008 року на території Трипільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. було урочисто відкрито пам’ятник Тарасу Шевченку. Скульптор Володимир Рожко зобразив його за віком таким, яким він був під час свого приїзду у Трипілля.(дод.№3). Про цю подію було надруковано в газеті «Обухівський край» від 25 серпня 2008 року №68. Першокласники, які приходять до школи 1 вересня садять біля пам’ятника кущ калини, а потім доглядають за ним. Ця гарна традиція прижилася в нашій школі.

Найдовша і найгарніша вулиця в селі – вулиця Шевченка(її довжина майже 3 км), вона має 158 дворів.

Майже в кожній трипільській хаті на видному місці висить портрет Т.Г. Шевченка, вишитий руками господині. Також вишиті портрети є в кожному класі нашої школи. А Шевченківський «Кобзар» є настільною книгою моїх земляків.

Якщо повернутись у часи революційних збурень, у містечку Трипіллі та в навколишніх селах витав бунтівний дух, його мешканці піднімались на боротьбу за землю і волю. І в цій боротьбі, ми ще раз підкреслюємо, з ними завжди був батько Тарас та його пророчі слова. Рідне слово, Тарасів «Заповіт», «Ревуть та стогнуть» піднімали їх на боротьбу за волю України.

Я пишаюсь тим, що мої земляки члени місцевого товариства «Просвіта», кожного року (1905-1918 рр.) в травні проводили Національне свято по вшануванню пам’яті Т.Г.Шевченка. Вони розповідали трипільцям, ким був і є для нас, українців, Т.Г.Шевченко. Урочисте відзначення для народження Шевченка, яке запровадили наші прадіди проходить і понині.

В ході дослідження нам вдалося знайти карту поштового походу-реквієму «Останній шлях Кобзаря»(плакат художника І.Н.Бугаєнка.Київ.Час.1991р).

Карта випущена на замовлення Шевченківського національного заповідника в м.Каневі. Її автор Олександр Канівець ,подарував карту Київському обласному археологічному музею в селі Трипіллі.(дод.5).

І навіть те, що останній свій шлях Т.Г. Шевченко з Києва до Канева проплив повз наше історичне село тішить наші душі.

Про всі ці факти ми хочемо донести нашим нащадкам, щоб вони гордились і знали ці цікаві сторінки нашої історії пов’язані з генієм українського народу Т.Г. Шевченком.

ВИСНОВОК

Ось такі правдиві історії. Таким чином в ході досліджень були опрацьовані літературознавчі, історичні джерела, а також періодичні видання і спогади мешканців села Трипілля. Отже нам вдалося дослідити невідомі сторінки історії нашого села пов’язані з постаттю Великого Кобзаря і донести цю інформацію своїм односельцям. Ми дійшли висновку, що роль постаті Т.Г.Шевченка в громадському житті займала вагоме місце. Мої краяни шанують і бережуть пам'ять про Великого Кобзаря. Він живе в нашому серці, в наших помислах. І доки наш народ буде боротись за своє визволення, доти буде з нами Т.Шевченко, він як той дороговказ, стоятиме перед очима нашими, наших дітей, онуків і правнуків наших.

І коли в кожній українській хаті, поряд з іконою в рушниках ми бачимо портрет Т.Г.Шевченка й поряд із Біблією томик «Кобзаря», то це – знак справжнього народного розуміння, «що знать од Бога і голос той, і ті слова.»

Тож нехай вогонь його душі запалить у наших серцях іскру віри, надії, любові до рідної землі, свого народу.

«Свою Україну любіть,

Любіть її во время люте, -

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть!»

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АнісовВ., СередаЄ.. Літописжиття і творчості Т. Г. Шевченка / Вид. 2-е, доповн. - К.: Дніпро, 1976. - 392 с..

2. Домотенко Ю.К. Земля Обухівщини: нариси з історіїОбухівського району. Т. 1 – К.: Задруга, 2008. – 332 с.

3. Домотенко Ю.К.ПреславнемістечкоТрипілля на Київщині. Історичні нариси /Вид. 2-е, доповн. - К.: Задруга, 2006. - 184 с.

4. Беренштам В. Т.Г.Шевченко и простолюдины, его знакомцы. /Киевская старина. №2, 1900. –[Електронний ресурс] –Режим доступу: http://iht.univ.kiev.ua/library/kievskaya-starina/articles/1900/2 (станом на 2.12.2013)

5. Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хронікайогожиття. - К., 1991. - 702 с.

6. Петриченко М.Ф.За здобуттяукраїнськоїдержавності.//Обухівський край.-1993,18,25 травня.

7. ФундуклейИ.Замечательные места в Киевском уезде.-К..1846.

8. Шевченківський словник. У двохтомах. - К., 1976. - Т. 1. - 416 с.; К., 1978. - Т. 2. - 412 с.

9. Шамрай С. МістечкоТрипілля на Київщині // Історично-географічнийзбірник ВУАН. – Т.4. – К., 1931. – С. 9–28

10. Газета «Нова рада»-К.,1917-1918рр.

Коментарi